Цілі та зміст навчання техніки читання

Слово вважається основною одиницею мови. Слово – це звуковий комплекс (набір звуків, організований наголосом), що володіє значенням і відноситься до якого-небудь класу слів (частини мови). Кожна частина мови має своїми категоріями і функціями.
Робота над словом носить комплексний характер. В учнів повинен скластися звуковий образ слова, для чого воно повинно бути вимовлене вчителем. Також повинен скластися і графічний образ слова, для чого учні повинні побачити слово і прочитати його. 

Практичний компонент мети навчання техніки читання іноземною мовою несе в собі розвиток умінь читати тексти з різним рівнем розуміння інформації:

- з повним розумінням змісту;

- з розумінням основного змісту;

- з витягом необхідної, значимої інформації.

Зміст навчання техніки читання включає:

1) психологічний компонент;

2) лінгвістичний компонент;

3) методологічний компонент.

Основними базовими вміннями в основі техніки читання, є:

- уміння визначити тему, основну думку;

- уміння прогнозувати зміст інформації за структурою і змістом;

- уміння інтерпретувати текст;

- уміння відокремлювати головне від другорядного;

- уміння ділити текст на смислові шматки.

С.Ю. Ніколаєва виділяє наступні групи умінь:

1) Розуміння необхідної інформації (визначати тему тексту, жанр тексту і важливість інформації).

2) Витяг повної інформації з тексту (точно виділяти інформацію, що підтверджує що-небудь, порівнювати).

3) Розуміння основного змісту (виділяти основну інформацію тексту, робити висновок з прочитаного, встановлювати зв’язок подій).

Як зазначає І.Л. Бім, читання структурується з окремих дій, з яких складається здатність до читання в цілому. Він наводить три групи дій, спрямованих на оволодіння технікою читання:

1) Навчання техніці читання слів вголос. Це дії, спрямовані на:

- впізнання і озвучування слів. Основною метою є співвіднесення звукового образу з графічним для подальшого розпізнавання значення. Сюди відносяться ідентифікація звукового образу і його значення, усвідомлення зв’язків слів, звукобуквенний аналіз, правильна паузація, правильне озвучування, правильне інтонування;

- розширення поля читання. Основною метою є розпізнавання і утримання в пам’яті відрізків мовлення;

- розвиток темпу читання. Основна мета – наблизити темп читання іноземною мовою до темпу читання рідною мовою.

2) Дії та операції, що забезпечують оволодіння технікою читання на основі зв’язного тексту.

3) Дії та операції, спрямовані на розпізнавання тексту, на витяг змістовної інформації, незалежно від форми читання .

Читання вголос має дві функції: можливість об’єктивної оцінки вміння учня правильно складати букви і буквосполучення в звуки і слова. Коли учень читає текст вголос, можна виявити, чи володіє він „технічною” стороною перетворення букв в звуки. Так як слова, прочитані пізніше, будуть вимовлятися й говориться, і тому вміння читати їх правильно, має велике значення. Відбувається відпрацювання та автоматизація мовлення, удосконалення вимовних навичок, привчання свого артикулярного апарату до нерідних звуків та інтонацій.

Навчання техніки читання в загальноосвітній школі: зміст та цілі процесу

Навчання читання починається з формування техніки читання, вміння озвучувати графічний текст, тому що і читання, і письмова мова оперують графічними знаками.

Формування техніки читання зв’язується з оволодінням алфавітом і правилами читання. Закономірності буквено-звукових відповідностей засвоюються учнями у міру ознайомлення з відповідною лексикою: кожне правило має ілюструватися достатньою кількістю прикладів. Осмислені одиниці засвоюються легше, ніж неосмислені. Читати треба на кожному занятті. Мета – прийти до зрілого читання про себе, коли вся увага направлена ​​на зміст, а не на мовну форму; послівну розшифровку тексту не можна назвати читанням.

У цьому контексті варто згадати рівні рецепції:

- сприйняття зорового образу слів;

- розпізнавання лексичних та граматичних значень (розпізнається лише те, чому є аналог в пам’яті);

- осмислення (розуміння) цілого висловлювання, встановлення предикативних відносин.

Для створення міцних акустичних образів впізнаваних зорових сигналів використовується головним чином читання вголос („гучне читання”): вміння озвучувати склади, слова, словосполучення, речення і мікротексти (3-4 речення). Спочатку читає вчитель, а учень імітує. Але читання вголос може гальмувати становлення навичок швидкого читання про себе („тихе читання”). Виходячи з цього, вже на початковому етапі практикується читання текстів про себе. Спочатку читання вголос замінюється шепотінням, а потім йде вже просто сприйняття тексту очима, про себе, але внутрішня мова завжди супроводжує читання.

У міру становлення техніки читання читання вголос поступається за обсягом „тихому”. При сформованих технічних навичках, читання вголос може бути використано лише для контролю вимови і вдосконалення техніки читання.

В основі формування техніки читання лежать наступні операції:

- співвіднесення зорового / графічного образу мовної одиниці з її слухомовленнєвою реалізацією;

- співвіднесення слухомовленнєвих образів мовних одиниць з їх значенням.

Мовною одиницею може бути і слово, і синтагма, і абзац. Я. М. Колкер виділяє три основних компоненти техніки читання:

A. Зоровий образ мовної одиниці.

B. Мовноруховий образ мовної одиниці.

C. Значення.

Асоціації А–В відносяться до навичок першої групи. Асоціації В–С – до навичок другої групи.

Коли техніка читання недостатньо сформована, то всі три компоненти читання послідовно задіюються в процесі читання. Навіть при читанні тексту про себе погано читаючі люди, як правило, ворушать губами, промовляючи прочитане. Без промовляння у них не настає стадія розуміння.

Завдання вчителя при формуванні техніки читання полягають у тому, щоб:

- якомога швидше минути цю проміжну стадію промовляння і встановити пряму відповідність між графічним чином мовної одиниці та її значенням;

- послідовно збільшувати одиницю тексту, що сприймається і довести її як мінімум до синтагми вже до кінця першого року навчання;

- сформувати нормативне читання з дотриманням прийнятного темпу, норм наголосу, паузації та інтонування.

Залежно від етапу навчання, від індивідуальних особливостей учнів і реальних умов навчання може змінюватися процентне співвідношення читання вголос і про себе на уроці та вдома. Проте вважається, що дане процентне співвідношення різних форм читання є найбільш оптимальним.

Для формування техніки читання використовуються наступні вправи:

1) озвучування слів, складів, речень;

2) читання вголос речень;

3) читання речень з поступово зростаючою кількістю компонентів, їх повторення, не дивлячись у текст.

Поняття „техніки читання” в методичній літературі

„Під технікою читання в методиці розуміють суму прийомів, які забезпечують сприйняття і переробку формальної мовної інформації: букв, буквених комплексів, слів, словосполучень, знаків пунктуації, граматичних ознак і в опорі на них граматичних структур речень ”.

При перевірці техніки читання вчитель оцінює кілька показників:

-  навик усвідомленого читання в певному темпі (вголос і про себе) – дитина повинна не просто читати, а й розуміти прочитане;
          - спосіб читання – складове читання слів або читання слова цілком, плавно;
          - виразність читання – правильна постановка наголосів, дотримання при читанні пауз та інтонацій;

-  швидкість читання – кількість знаків, прочитаних за певний проміжок часу (розраховується в знаках на хвилину);

-  помилки читання – помилки читання слів і огріхи .

При читанні вголос учнів зразу питати за змістом не можна, треба, щоб вони ще раз пробігли текст очима про себе. Спочатку даються елементарні, підручникові тексти, потім починають давати тексти не складені, а витягнуті з творів, трохи адаптовані, де прибираються побічні сюжетні лінії.

Швидкість читання – це всього лише один із показників техніки читання. Педагогам не варто зосереджувати свою увагу тільки на швидкості читання текстів. До того ж, тексти для перевірок техніки читання підбирають відповідно до рекомендацій методистів. Наприклад, дитина буде швидко і виразно читати простий текст казки, але дуже повільно і по складах прочитає про будівництво ракет або технічний текст до ремонту автомобіля. Не варто змушувати школяра читати швидше, нехай краще він читає більше. Це розширить його кругозір і лексикон. Так дитина дізнається і запам’ятає багато нових слів.

Існують нормативи швидкості (темпів) читання, але вони можуть злегка відрізнятися для різних шкіл. Залежать нормативи швидкості від програм навчання. Так в школі-гімназії нормативи будуть істотно вищі, ніж для корекційних класів.

Зазвичай техніку читання вчитель перевіряє один раз на місяць. Для учнів, які тільки почали вивчати іноземну мову перевірка техніки читання може не проводитися. Для учнів молодшої школи  це мають бути короткі, прості речення, без великої кількості ком, двокрапок тире та ін. Ускладнюючих текст знаків. Краще, якщо текст буде без ілюстрацій і діалогів. Очі дитини повинні спокійно рухатися уздовж рядка, не перескакуючи, тому текст повинен бути на 1 листку.

Перед тим як розпочати, варто зорієнтувати дитину щоб вона читала спокійно, не переживачи. Не варто в процесі читання повторювати слова або виправляти помилки учня. Просто потрібно помітити слова, на яких учень запнувся або помилився.

Щоб зрозуміти чи було читання осмисленим, вчителю доведеться  поставити школяру кілька запитань до тексту. На швидкість читання можуть впливати багато факторів: втома дитини, її бажання читати, настрій і стан здоров’я. Якщо педагог бачить, що дитина хвилюється, у неї зривається голос і вона затинається, то краще перенести перевірку на інший час або провести її у формі гри.

Отже, техніка читання – це прийоми, які забезпечують сприйняття і переробку формальної мовної інформації: букв, буквених комплексів, слів, словосполучень, знаків пунктуації, граматичних ознак і в опорі на них граматичних структур речень.